неділю, 13 березня 2011 р.

Чиїх батьків які ми діти?

Брати Степан, Свирид і Павло Коцури

Як були коцурці –
Були сало і млинці,
А прийшли комуністи,
То не стало чого їсти…

З місцевого фольклору

Історія держави починається з історії роду. Саме тим націям, для яких рід був Святая Святих, ніколи не загрожували космополітичні ідеї та асиміляція. Навіть при втраті державності вони зберігали самобутність. Коренем генетичної пам’яті і оберегом традицій для них залишався рід. Тому завойовники намагалися перш за все знищити або взяти собі на службу національну еліту. Якщо це їм вдавалося, підкорена нація втрачала структуру, перетворювалася на аморфний матеріал, слугувала “коліщатком і гвинтиком” у новоутворених імперіях. Перед націями, які здобували незалежність, завжди поставало завдання формування нової аристократії. Від швидкості процесу її творення залежало майбутнє молодої держави: або нація формує еліту, або втрачає економічну і політичну незалежність. Українським оберегом упродовж віків попри бездержавність залишалося патріархальне село. За словами Володимира Жаботинського, “народові, чиє коріння міцно й густо вп’ялося на величезному терені в суцільну рідну землю, нема чого боятися за свою племінну душу, хоч би що виробляли по містах з бідолашними паростями його культури, з його мовою та поетами. Селянин усе витерпить, усіх переживе, доведе своє всупереч усім і повільно, крок за кроком зі всіх боків протиснеться до міста, і те, що тепер вважають за мужицьку говірку, буде там за дві генерації мовою газети, театрів, вивісок” . Господар-селянин був загрозою для радянської влади. Колективізація і голодомори, розкуркулювання і репресії – свідчення тваринного страху, який відчував тоталітарний режим перед українським селянством. І хоча знищити українську націю більшовикам виявилося не під силу, зате вдалося відірвати селянина від землі, зруйнувати патріархальні традиції, знищити родову пам’ять. Тому сьогодні на часі згадати чиїх батьків ми діти, зазирнути в минуле, повернутися до першоджерел родової пам’яті.
Історію творять не лише державці. На зламі епох і формацій на політичну авансцену виходять особистості “з народу”. Наділені пасіонарними рисами, вони стають вождями і полководцями. Їх поклик перетворює натовп у боєздатне і непереможне військо, аморфні людські маси – у народ і націю. Такими були Жанна Д’Арк і Богдан Хмельницький. Такими були сотні і сотні отаманів – ватажків козацьких і гайдамацьких загонів, таємних дружин і народних самооборон, повстанських відділів і військових формувань. Таким був засновник “Чигиринської республіки” Свирид Дементійович Коцур.
У Знам"янці. Крайній праворуч - Свирид Коцур
На Чигиринщині Коцури з’явилися у XVIII столітті і були вихідцями з Галичини або Волощини. Адже саме у цих регіонах поширене виробництво коца – грубого вовняного однотонного вкривала з насічками, ворсового пристриженого однобічного килима чи ліжника . Виробник такого килимка міг називатися коцаром, так як виробник столів – столяром, чи виробник бочок – бондарем. Саме у первісній транскрипції це прізвище зустрічається у Суботові на початку ХІХ століття. У 1833 році в селі проживали Єлисей Коцарь та його син Степан Коцаренко, якому на той час виповнилося 20 років . Прізвище вільно трансформувалося, а тому в регіоні зустрічаються його форми – “Коцур” і “Коцуренко.” Тоді ж у ж селі мешкав Петро Коцур із синами – Іларіоном (1834 р. н.) та Іваном – майбутнім суботівським старшиною. Особливо активно зміна прізвища відбувалася у 1920 – 1930 роки, коли носію прізвища “Коцур” у силу історичних обставин загрожували репресії. Можна також припускати, що прізвище походить з чеської мови, де коцур (“kocur”) – кіт.
Крайній праворуч - Свирид Коцур
Цитовано за книгою Олександра Солодаря "Як були коцурці..." (Серія "Невідома Чигиринщина". - Черкаси.Видавець Ю.Чабаненко. - 2009. - 40 с.)

6 коментарів:

  1. Як цікаво...!! Пане Олександре, моя бабця (зі сторони мами) народилася в 1927 році в Суботові, її батька звали Іван Коцуренко (народився 1890 чи якось так), а маму - Ївга (Євгенія) Ряднина (1900 р.нар.)... Бабця оповідала, що батько був ветеринаром, загинув на Волині в 1940 році (можливо що з рук КДБ), а баба Ївга жила до 1980 чи 82... В минулому році я була з батьком в Суботові і там на меморіалі кілька таких прізвищ знайшлося. Якби рідню знайти, то взагалі було би супер... А коцур теж кіт польською. Сердечні вітання з Варшави.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую за вітання! Суботівський рід Коцурів (Коцуренків) насправді цікавий своєю історією. От у рекламованій книзі і розповідається про генеологію і історію чигиринських Коцурів. Насправді, втікаючи від репресій, рід розсіявся по світу, навіть прізвища змінювали.

      Видалити
    2. Автор видалив цей коментар.

      Видалити
    3. Автор видалив цей коментар.

      Видалити