пʼятницю, 22 квітня 2011 р.

Холодний Яр 17 квітня 2011 року

* * * *
Вставав – не я, і впав – не я,
І не моя тут кров лилася…
Чому ж душа з колін звелася,
Коли ввійшла в Холодний Яр?
Чому здригнулася рука?
Невже вона про шаблю марить,
Коли твоя, Холодний Яре,
Незрима сутність доторка
До серця сонного?! Невже
В тобі повстання привид бродить
І дух вцілілої свободи
Від лап чужинців стереже?
Олександр Солодар


Холодноярська республіка
Лютнева революція 1917 року розбудила Україну. 17 березня 1917 року в Києві утворилася Центральна Рада, яка з початку свого існування висунула гасло автономії України в складі федеративної Росії. Відбувається українізація армії, по селах формуються загони Вільного Козацтва.
16 – 17 жовтня в Чигирині за участю 2000 делегатів відбувся Всеукраїнський з’їзд Вільного Козацтва. З’їзд постановив «запропонувати Українській Центральній Раді негайно особим актом оголосить саму широку автономію України» та прийняв рішення домагатись виведення російських військ з території України, «а на їх місце перевести українські частини, що перебувають в Росії». Згідно зіСтатутом, Вільне Козацтво, «стоячи на ґрунті закріплення здобутків революції (...) під час війни бореться з дезертирством, при демобілізації вживає всіх заходів, щоб не був порушений порядок та спокій населення, охороняє порядок та добро мешканців від знищення їх і грабування».
Виходячи з функцій, які виконував загін самооборони с Мельники, що виник на початку 1918 року, був одним із підрозділів Вільного Козацтва. Уже навесні 1919 року холодноярське військове формування в якості куреня входить до 3-го гайдамацького полку Армії УНР, бере участь у боях зі збільшовиченими військовими частинами. Докорінні зміни в Холодному Яру відбулися на початку червня 1919 року, коли місцевий курінь об’єднався з повстанським григор’євським загоном Уварова. У складі останнього до Холодного Яру прибули чигиринські ревкомівці – члени УПСР і колишні діячі Центральної Ради Омелян Дзигарь і Логвин Панченко. Саме в цей період уперше на Чигиринщині з’являються листівки за підписом інформаційного бюро штабу загону Холодного Яру з чітко окресленими антибільшовицькими позиціями та закликом до повстання проти «грабіжницької комуни». Певно, з «партійної» ініціативи чигиринців в Холодному Яру упродовж літа відбувається структурування окружного повстанського комітету, під керівництвом якого в селах повіту утворюються загони самоохорони, а вже у жовтні у с. Матвіївка проводиться селянський повітовий з’їзд «представників охоронних сотень». Після з’їзду холодноярці повели наступ проти денікінців на Черкаси. На той час військове формування перетворюється в окрему бригаду у складі Холодноярського, Білопольського і Білоярського куренів. У свою чергу курені поділялися на окремі загони – відділи, що формувалися по селах. Постійно діяли загони Солонька (згодом – Щириці-Мамая) в Дніпровських плавнях (200 – 500 осіб), Чорноліський кінний полк Пилипа Хмари (до 300 осіб), постійний відділ – комендантська сотня Холодного Яру (близько 800 осіб), а також загони Кваші та Загороднього. При загальній мобілізації до зброї ставало від 5000 до 7000 осіб. При цьому бригада постійно поповнювалася рейдуючими повстанськими загонами. Так, у вересні 1920 року після об’єднання холодноярців зі Степовою дивізією Блакитного (Осауленка) повстанське з’єднання досягло чисельності в понад 20000 бійців.








Діяльність повстанських відділів Холодного Яру та місцевого окружного повстанкому швидко привернули увагу українського уряду. Сюди для організації Південної повстанської групи прибув полковник штабу Симона Петлюри Гулий-Гуленко. А на початку 1920 року до Холодного Яру спрямували свій похід дві групи армії УНР: Г. Омеляновича-Павленка та Ю. Тютюнника. На початку лютого вони зустрілися в селі Медведівка з холодноярцями. Тоді ж останні отримали «вповні конкретні інструкції що-до можливої ролі Холодного Яру в загальному повстанчому рухові». Наявність окружного повстанського комітету – військово-політичного органу, який представляв інтереси уряду УНР та штабу Головного Отамана Армії УНР Симона Петлюри в Центральній Україні (звідси – і назва в документах «Право-Лівобережний повстанком»), координував діяльність повстанських загонів тодішніх Київської, Кременчуцької та Херсонської губерній і виконував функції цивільної влади на підконтрольній йому території, наділяла холодноярців більшим авторитетом серед селянства порівняно з іншими повстанськими відділами. Повстанком ініціював проведення окружних з’їздів, на яких обиралися його нові члени та військове керівництво збройними відділами округи.



Військово-політична ситуація вимагала постійного контакту з урядом та штабом Армії УНР. У різні періоди холодноярські делегації до них очолювали Юхим Ільченко і Юрій Горліс-Горський. Водночас, штаб Симона Петлюри сам намагався встановити зв’язки з розрізненими повстанськими відділами в Україні і узгодити їх діяльність. На початку серпня 1920 року до Холодного Яру прибув представник Всеукраїнського Повстанського комітету Іван Діхтяр-Хоменко. Зв’язковий від С. Петлюри «у серпні і вересні (...) обійшов такий район: Ананьїв, Одеса, Єлисавет, Голта, Умань і Балта». Проходячи за цим маршрутом, він неминуче мусів потрапити і до Холодного Яру. Найвірогідніше, окремим дорученням для нього була організація наприкінці серпня – на початку вересня 1920 року масового повстання в Україні. Саме в цей час активізували військову і політичну діяльність відділи, підпорядковані окружному повстанському комітету. Під контроль повстанокму переходить практично увесь Чигиринський повіт (за винятком територій поблизу залізниці). Холодноярці роблять спробу захопити м. Черкаси. Тоді ж Олександрійська дивізія Пилипа Хмари перебрала під свій контроль Олександрійський повіт Кременчуцької губернії.
З ініціативи Логвина Панченка на початку липня 1921 року в районі Гайдамацького шпилю Холодноярського лісу відбувся окружний повстанський з’їзд, у роботі якого взяло участь 28 осіб. На з’їзді було заслухано доповідь про роботу старого повстанкому, обрано його новий склад. Головою Повстанкому було знову обрано Панченка, а командуючим військами Холодноярської округи – Нестеренка–Орла.



Влітку того ж року за кордоном Ю.Тютюнником та Гулим-Гуленком розробляється план всеукраїнського повстання. З відома закордонного штабу армії УНР у м. Київ створено Всеукраїнський центральний повстанський комітет на чолі з Чепілком. «Коли всю підготовчу роботу, на думку повстанкому, вже остаточно пророблено, він постановив перемінити резиденцію й переїхати до Холодного Яру. Холодний Яр, на їхню думку, знову мусів відіграти величезну ролю. Він мусів стати за центр повстання, де б перебував тимчасовий український уряд і головний повстанський штаб під керівництвом Тютюнника». Однак, перед самим від’їздом цупком було заарештовано київським губчека.

Навіть незважаючи на проголошену більшовиками політику непу, військову амністію і капітуляцію у серпні – вересні 1921 року окрповстанкому та цілого ряду отаманів, Холодний Яр продовжував залишатися базою антибільшовицького руху. У цей період відбулася лише зміна тактики повстанської боротьби – значні військові формування припинили діяльність, а їх бійці, користуючись амністією, повернулися на місця постійного проживання. Їм на зміну прийшли невеликі мобільні військові загони, які, за підтримки місцевого населення, вдалися до методів партизанської війни. Як відмічали радянські органи, в повіті «великих банд немає, немає повстанства, немає отаманів, але є терор, є прихована робота отаманів петлюрівської орієнтації». Упродовж 1922 – 1926 років на Чигиринщині діяли загони Грищенка, Курінного, Коваленка, Петренка, Валового.

Олександр Солодар